«У бою допомагає досвід, а вистояти – підтримка лісівників», – говорить воїн-лісівник Роман Шуневич.
Сьогодні в традиційній рубриці «Наші в ЗСУ» ми розповідаємо історію воїна-лісівника, який змінив кабіну лісозаготівельної машини на броню десантних військ.
Роман Шуневич присвятив лісовому господарству майже десять років. У Бродівському надлісництві, що на Львівщині, працював трактористом на лісозаготівельних роботах, трелював стовбури та вивозив деревину на верхні склади.
У грудні 2022 року Роман вирішив мобілізуватись. В цей час на передовій вже 5-й рік поспіль служив його молодший брат.
«До повномасштабної я ніколи не тримав зброї в руках і не служив. Але було чітке розуміння: рано чи пізно доведеться йти. Треба захищати країну, треба допомогти брату. Я почав готувати себе морально, а потім просто пішов до ТЦК», – зізнається Роман Шуневич.
Коли запитали, чи готовий до служби в ДШВ, Роман просто відповів: «Згоден». Місяць інтенсивних навчань пролетів швидко, і невдовзі він став частиною легендарної 46-ї окремої аеромобільної бригади, у лавах якої воює і нині.
Бойове хрещення вчорашнього тракториста відбулося у самому пеклі – під Бахмутом та Соледаром. У розпал найкривавіших подій на цьому напрямку Роман, уже як піхотинець, тримав оборону на околицях міст. Саме там йому довелося зійтися впритул із загонами ПВК «Вагнер», відбиваючи штурм за штурмом у виснажливих боях.
«Вони лізли наче навіжені, зовсім без гальм. Бувало, підіб’ємо когось, він лежить – стікає кров’ю, а все одно тягнеться до автомата. Замість здатися в полон, обирали вірну смерть. Там не було варіантів: або ми їх, або вони нас».
Згодом Роман був водієм у Запорізькій області. Поблизу Роботиного підвозив боєкомплекти підрозділам на передову. А потім знову Донбас: понівечена в боях Мар’їнка та затяжна оборона на підступах до Курахового.
«Людей не вистачало, тож я був і водієм, і піхотинцем одночасно — на тих дорогах, де кожен метр прострілювався ворожими FPV-дронами та артилерією. Там і назбирав своїх поранень: спочатку уламки від міни прошили ногу, потім “камікадзе” влетів прямо в наш БТР, а під Мар’їнкою, коли ми опинилися в оточенні, накрило черговим прильотом і контузило. Але трохи підлікувався і знову назад до своїх, бо інакше ніяк», – згадує Роман.
Зараз воїн-лісівник перебуває на Новопавлівському напрямку на Дніпропетровщині. Каже, труднощі тут незмінні: надважкий підвіз боєприпасів та евакуація поранених під постійною загрозою обстрілу. Розуміючи це, група логістики бригади вирішила шукати додаткові ресурси у волонтерів. Звернулися до Романа, знаючи, що лісівники один одного завжди підтримають. І не помилилися.
«Колеги то гуму на авто передадуть, то запчастини. Саме через них я вийшов на Спілка воїнів-лісівників України та став їхнім представником у бригаді. Тепер усе працює чітко: командування дає список потреб, я передаю його Спілці – і допомога приходить майже миттєво. РЕБи, “нічники”, зарядні станції… З такою підтримкою нам стало і легше, і значно безпечніше»
Попри те, що війна відгукнулася хронічними хворобами, Роман і думки не має залишити побратимів у таку важку хвилину. Проте він мріє про день, коли нарешті повернеться додому, відновить сили й знову стане до роботи в рідному лісі.
Ми ж, разом зі Спілкою, продовжуємо підтримувати його зараз і гарантуємо: після повернення Роман отримає повний пакет соціального захисту, передбачений Колективним договором, включно з необхідною реабілітацією. Бо наше спільне завдання – подбати про нього так само віддано, як він сьогодні дбає про наш мир.