«Підтримка з тилу – це те, що тримає нас на передовій», – воїн-лісівник Ігор Вандик
У сьогоднішній рубриці “Наші в ЗСУ” розкажемо про воїна-лісівника, який змінив мирну роботу серед лісу на фронтові дороги, але не втратив віри в людей і силу підтримки з тилу.
Ігор Вандик – професійний лісівник. Закінчивши Харківський національний аграрний університет відразу прийшов на роботу у ліс. Пройшов шлях від майстра на лісозаготівлях до провідного інженера лісового господарства у Сумському надлісництві філія “Північний лісовий офіс”.
А з початку повномасштабного вторгнення, як і більшість його колег та знайомих, обрав військову службу. Ігор без вагань доєднався до Краснопільської місцевої роти охорони, у той час, коли ворожі колони вже рухалися вулицями населених пунктів.
Згодом вступив до лав 58-ї окремої мотопіхотної бригади, де служив водієм у стрілецькому батальйоні. Уже в перший рік служби Ігор пройшов через Куп’янський і Бахмутський напрямки.
Головною проблемою таких батальйонів на той час була гостра нестача техніки. Фактично не вистачало засобів, щоб повноцінно стримувати ворожі атаки, тому дістатися до позицій було непросто. Останні кілометри бійцям часто доводилося долати пішки, особливо на відкритій місцевості або серед щільної міської забудови.
«У місті ворог може бути за кожним вікном, за кожними дверима, під кожним підвалом. Тут немає чіткої лінії фронту – вона проходить крізь під’їзди, дахи й навіть дитячі майданчики. До того ж постійно працює ворожа авіація».
Дещо легше, за словами Ігоря, ставало на лісистих ділянках .Там можна було надійно замаскуватись і тримати оборону
Втім, у таких умовах, зізнається він, надзвичайно важливо відчувати підтримку тилу. Тому Ігор звертався не тільки до волонтерів, а і до колег та підприємства, які допомогли налагодити зв’язок зі Спілка воїнів-лісівників України. Її представники передавали необхідне обладнання для авто, детектор дронів українського виробництва. Це допомогло безпечніше пересуватися на передовій.
Нині Ігор продовжує службу у складі 66-ї окремої механізованої бригади, де обіймає посаду штаб-сержанта групи логістики. Попри всі випробування, поруч із ним завжди залишаються рідні та колеги – телефонують, підтримують, додають сил.
Ігор зізнається: понад чотири роки війни – це важко. Та він не втрачає віри, що мир і перемога обов’язково настануть. Його найбільша мрія – повернутися до мирного життя, бути поруч із родиною і знову працювати в лісі, серед природи.