«Я мав шанс піти, але не зміг залишити своїх побратимів», – каже воїн-лісівник Павло Федаш
У сьогоднішній рубриці “Наші в ЗСУ” розповідаємо про воїна-лісівника, який за кілька років повномасштабної війни пройшов сходинками військової кар’єри від гранатометника до командира взводу. Переживши серйозне поранення, він повернувся до строю, щоб залишатися поруч із побратимами стільки, скільки стане сил.
Павло Федаш – мобілізований працівник Ніжинського надлісництва. До повномасштабного вторгнення працював інженером лісового господарства
24 лютого він без вагань прийняв рішення стати на захист країни. Спочатку потрапив до 65 окремого добровольчого батальйону, де служив гранатометником. Його бойове хрещення відбулося на Бахмутському напрямку.
«Тоді бої були піхотні. Здавалось, що це складно, але зараз бачимо: ті методи були простішими. Тепер багато вирішують дрони», – згадує Павло.
Згодом його перевели до новосформованої 116-ї окремої механізованої бригади. Там він став бойовим медиком і брав участь у штурмових діях у Запорізькій області. Робота була виснажливою і безперервною.
«Це була бойова робота в полі. За добу по кілька людей рятували. Поранення різні – від уламкових до забоїв кісток чи легень. Досвід у мене був, тож я справлявся», – розповідає він.
Та одного разу під час виконання бойового завдання машина Павла наїхала на ворожу міну. Вибух був сильним – він і сам отримав важкі поранення. Попереду чекало довге відновлення, яке тривало майже півроку. У цей час поруч були не лише рідні, а й колеги: телефонували, приїжджали, підтримували і морально, і фінансово.
Попри можливість демобілізації, Павло вирішив повернутися.
«Я міг піти, але не зміг залишити побратимів», – каже він.
З урахуванням його досвіду йому запропонували офіцерську посаду. Спочатку він став головним сержантом батальйону – відповідав за бойову готовність, дисципліну та навчання особового складу. Згодом був головним сержантом бригади, а нині вже командує взводом снайперів.
Виконує завдання на Куп’янському напрямку: керує боєм, проводить тренування, відповідає за забезпечення підрозділу. Каже, що найбільша потреба в автомобілях і дронах, адже саме це найчастіше втрачається в умовах інтенсивних боїв.
«Закривати потреби взводу допомагають не тільки колеги, а й Спілка воїнів-лісівників України. Постійно підтримують: привозили квадрокоптери, РЕБи — усе, що потрібно тут і зараз».
Попереду ще служба і боротьба. Але після перемоги Павло мріє про прості речі: відновитися і повернутися до своєї улюбленої справи. Його робоче місце зберігається. Зараз Павло знову на лікуванні – поранення й досі даються взнаки.