«Без підтримки людей, які допоможуть у найскладніший момент, не впорається жодна техніка», – говорить воїн-лісівник Юрій Головач.
У сьогоднішній рубриці “Наші в ЗСУ” розповідаємо про лісоруба-добровольця, якого ворог застав практично біля свого будинку. В перші місяці війни пішов захищати рідну землю, змінивши роботу в лісі на кабіну танка.
Юрій Головач кілька років до повномасштабного вторгнення працював лісорубом у Чернігівському надлісництві. Цю роботу він обрав свідомо: хотів бути в лісі, працювати фізично серед тиші й дерев.
У лютому 2022 року тиша закінчилася. Російська військова техніка увірвалася в Ріпкінську громаду, де живе Юрій, з боку Білорусі. Замість роботи в лісі почалася боротьба за свій дім.
Понад місяць він, як і більшість місцевих, не стояв осторонь. Люди трималися разом і чинили реальний спротив окупантам: блокували рух ворожої техніки, перекривали дороги металевими «їжаками», засипали піском канали, щоб вода розливалася й перетворювала ліс на непрохідні болота для ворога.
«Нас було більше, ніж їх. 31 березня вони почали відступати з Чернігівщини. Це не був, як там кажуть, “жест доброї волі”. Тут з ними добре попрацювала Перша окрема танкова бригада. Саме тоді я й вирішив до неї приєднатися», – згадує Юрій.
У Першій окремій танковій бригаді він одразу став старшим механіком-водієм – перший досвід отримав ще під час строкової служби.
«Я керую танком і відповідаю за його технічний стан. Від механіка-водія залежить більша частина роботи машини. Якщо техніка справна і вчасно приїхала на позицію – значить, ми свою роботу зробили. А на війні це часто вирішує більше, ніж здається», – каже Юрій.
На гусеницях він проїхав більшу частину лінії фронту – від Авдіївки до Оріхова.
Найважче, згадує Юрій, було в Кураховому, коли ворог масово почав застосовувати FPV-дрони та розвідку в умовах міського бою.
«Щойно ми виїжджали, і росіяни вже знали, що ми рухаємося і де знаходимось. Тому ми у відповідь задіювали РЕБ, власні дрони. Складно було й в Авдіївці, де доводилося працювати фактично в оточенні».
А ще Юрій з болем згадує, як під час бою за селище Нью-Йорк був смертельно поранений командир екіпажу, і він самотужки під обстрілами КАБів вивів танк цілим і неушкодженим. За час служби на Донбасі Юрій теж кілька разів отримував важкі поранення. В танк влучав ворожий «Ланцет». Воїна евакуювали з уламками в спині та тимчасовою глухотою. Згодом він пережив і удар протитанкової керованої ракети. Після лікування Юрій щоразу повертався у стрій.
Зараз підрозділ Юрія знаходиться на Покровському напрямку. Обстріли не стихають, а ворожі штурми відбуваються майже щодня.
Попри всі обставини Юрій наодинці не залишається. Йому постійно дзвонить лісничий аби дізнатись, що зараз необхідно. Колеги вже допомогли воїну з генератором, зарядною станцією, бензопилами та багато іншими корисними на фронті речами. Додатково допомогу надала і Спілка воїнів-лісівників України.
Юрій говорить, що обов’язково повернеться на улюблену роботу після демобілізації. Хоче, як раніше, працювати лісорубом у рідному лісі – там, де все знайоме, зрозуміле й по-справжньому своє.