«До кінця – значить до кінця», – говорить воїн-лісівник Олег Гриньов
У сьогоднішній рубриці «Наші в ЗСУ» розповідаємо історію воїна-лісівника, який пройшов крізь справжнє пекло — пережив ворожий полон, катування і втрату побратимів, що ціною власного життя врятували його. Він втратив дім і звичне життя, але не зламався.
Бойове хрещення Олега Дмитровича відбулося ще у 2017 році. Тоді він не шукав виправдань, а просто не зміг залишитися вдома.
«Я не міг уявити, як буду дивитися в очі друзям, які вже були на Сході. Вони захищали мою родину, мій спокій. Хіба я мав право стояти осторонь?» – згадує боєць.
Три роки виснажливої служби на Донбасі підірвали здоров’я, і Олега «списали».
Повернення до цивільного життя було непростим, але порятунком став ліс. Робота водієм у Раденському лісгоспі на Херсонщині дала йому омріяний спокій. Колектив, що «горів» своєю справою, плани на майбутнє, запах соснової хвої… Все це обірвав лютий 2022-го.
Раденськ окупували миттєво. Олег разом із однодумцями став до лав місцевого ТРО. Коли сили стали надто нерівними, вони пішли у підпілля, ведучи партизанську війну. Але зрада виявилася ближчою, ніж ворог – чоловіка видали окупантам місцеві колаборанти.
«Дехто встиг сховатися, мене захопили в полон, тримали у ямі у Великих Копанях. Тортури були особливо жорстокими, коли вечорами окупанти напивалися і їм хотілося просто поглумитися. В один з таких вечорів мене приволокли, кинули в яму після знущань, а самі продовжили розпиття. Цим скористалися мої спільники і викрали мене з ями, переправили через Запоріжжя сюди в Миколаїв. На жаль, вони поплатилися за це життям. Мене врятували, а їх викрили…», – світлий погляд кремезного воїна при цих спогадах стає глибоко жорстким.
У Миколаєві на Олега чекали дружина та невістки. Обидва його сини, натхненні прикладом батька, вже тримали фронт у лавах ЗСУ. Ледь оговтавшись від катувань, Олег Дмитрович знову взяв до рук зброю.
«Дружина плакала, благала залишитися – мовляв, ти вже своє відвоював, стільки пережив… Але я не зміг. До кінця – так до кінця. Поки ворог шматує мою землю, я буду в строю», – голос мужнього воїна на цих словах зрадницьки тремтить.
Продовжив свій бій за Україну воїн-лісівник у складі 36 бригади морської піхоти.
«На жаль, стан здоров’я не дозволяє зараз вже брати участь в активних бойових діях і мені запропонували перевестися в навчальний центр бригади. Зараз навчаю рекрутів, передаю свої знання, ділюся тим, що вмію у військовій справі. Мрію, що коли-небудь повернуся в рідні Олешківські ліси. Хоча знаю, що лісів, якими я їх пам’ятаю, більше немає. Окупант випалив усе, що не зміг вкрасти», – з болем розповідає воїн, який колись бачив у роботі в лісі своє життя.
53-річний Олег Гриньов втратив майно і дім, але зберіг те, що неможливо відібрати силою чи зброєю – Честь воїна та Віру в Перемогу. Спілка воїнів-лісівників України відзначила свого колегу почесною відзнакою «За мужність і відвагу». Ми з нетерпінням чекаємо на його повернення на роботу. А поки Олег на службі, в разі чого готові підтримати та закрити необхідні потреби.