Серед них — родина Єрьоменко. Голова сім’ї, Сергій Єрьоменко, донедавна працював водієм у Краснопільській філії ДП «Ліси України». Проте після ракетних атак, обстрілів та трагічної загибелі колеги прямо на його очах, Сергій прийняв важке рішення — змінити місце роботи та вивезти свою дружину і чотирьох дітей у більш безпечний район області.
💬 «Краснопілля — мій рідний край. Тут я народився, виріс і створив свою сім’ю. Спочатку працював водієм у місцевому агролісгоспі, але три роки тому вирішив перейти до філії ДП «Ліси України». Зарплата і умови праці тут значно кращі. Робота приносила задоволення — обслуговування техніки на високому рівні, все необхідне було під рукою. Відчувалося, що тут дійсно піклуються про працівників і створюють комфортні умови», — розповідає Сергій.
💬 «Моя робота полягала в завантаженні та розвантаженні лісоматеріалів. Це непроста справа, весь час у русі. Багато залежить від дороги, адже ліс — це не автомагістраль: яри, схили, ями. Взимку замітає, восени підтоплює. Потрібно бути дуже уважним і обережним, щоб під час роботи не травмувати ні себе, ні інших», — ділиться він.
Краснопілля знаходиться всього за 10 км від кордону з рф, тому тут завжди напружена обстановка. Однак родина Єрьоменко тривалий час не збиралася залишати рідний дім. Трагічна подія змусила їх змінити рішення. 15 серпня рф завдала авіаудару керованими авіаційними бомбами (КАБ) по одному зі структурних підрозділів філії, де працював Сергій. Під час удару загинув його колега, водій маніпулятора Олег Рибалко, а Сергій був лише в кількох метрах від місця трагедії…
💬 «Я вижив, бо впав на землю. Олег стояв і він загинув … – Мені пощастило, я лише обійшовся мінно-вибуховою травмою. Після цього я був на лікарняному, а в цей час рф й надалі обстрілювали Краснопілля всім, чим тільки можна. Прилетіло в 50-ти метрах від нашої хати, побило дах, осколки валялися в дворі. Тоді й зрозуміли, що залишатися вже більше не можна».
Дружина Сергія, Таміла, з початку війни одразу почала волонтерити. Небайдужа до людей, вона разом із подругами й знайомими зібрала та передала велику кількість допомоги для ЗСУ. Розуміючи, що ситуація стає дедалі небезпечнішою, Таміла вирішила шукати можливості для переїзду. Вона звернулася до відділу кадрів генерального офісу ДП «Ліси України» з проханням допомогти знайти роботу в більш безпечному місці. Їм запропонували кілька варіантів у різних регіонах, але родина вирішила обрати найближче до дому місце — Роменське лісництво.
Таміла зазначає, що хоч вони й залишилися в області, на новому місці їм значно спокійніше.
💬 «Тут люди живуть, посміхаються. Ми настільки були на стресі у Краснопіллі, що вже почали сприймати за норму, коли, наприклад, треба в магазин, а ми приймаємо рішення не їхати разом, бо раптом щось трапиться і діти залишаться сиротами. Неможливо так жити… Ми зібрали необхідні речі, деякий одяг, речі дітей ну і звісно нашого песика Байрактара» – ділиться жінка.
💬 «Я дуже вдячна лісівникам. Нам допомогли і в Краснопіллі, і тут в Ромнах. Дали вантажну автівку, допомогли з речами. Це так важливо відчувати, що ти маєш підтримку. Було складно знайти житло, бо зараз багато переселенців. Навіть на шахраїв натрапили. Є багато будинків, які вже роками стоять закриті – там дозволяють жити безкоштовно. Колеги чоловіка з Роменського лісництва пропонували приїхати, допомогти навести лад, але, маючи 4 малих дітей, ми не розглядали такий варіант. Нам пощастило знайти житло у місцевої жительки. Орендуємо будинок і дуже-дуже чекаємо закінчення війни, щоб повернутися додому».
Родина Єрьоменко, як і багато інших, змушена була залишити рідний дім не зі своєї волі, а через постійну загрозу життю. Проте навіть у таких умовах вони не втрачають віри і будують життя. Таміла не полишає волонтерської діяльності, допомагаючи тим, хто залишився в зоні бойових дій, а Сергій продовжує працювати в ДП «Ліси України», яке потужно підтримує економічний тил країни.