Ліси пам’яті

Після школи розпочав навчання в Добровільному товаристві сприяння армії, авіації і флоту (ДОСААФ). Опанувал ази водійської майстерності та надання першої медичної допомоги. Ці навички стали в пригоді, коли Леоніда призвали на службу до Афганістану. Саме там молодий солдат зіткнувся з суворою реальністю війни. Служив у мотострілецьких військах, де брав участь у небезпечних бойових операціях. Зміг врятувати не одне життя своїх друзів. Згодом знайшов себе у лісовому господарстві. З березня 2015 року обіймав посаду майстра лісу Веприківського лісництва. На цій посаді він відповідав за догляд за лісовими насадженнями, організацію лісовідновлювальних робіт та охорону лісу. На початку травня 2024 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Він служив сержантом і водієм у складі Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота. 27 вересня під час мінометного обстрілу в селі Приліпка Харківської області обірвалося життя нашого захисника. Леонід Никоненко назавжди залишиться в серцях дружину Ольгу, сина Дениса та доньку Юлію, онучок Аріну та Дарину, а також братів Олександра і Валерія.

З 2015 року Олександр працював у Радомишльському лісовому господарстві. Колеги пам’ятають його як професійного та відповідального працівника. Не вагаючись, став на захист країни в перший день повномасштабного вторгнення. Згодом приєднався до 31-ї механізованої бригади. За час служби він пройшов через важкі бої на Сході, зокрема брав участь в обороні Вугледару. У лавах Збройних Сил України лісівник обіймав посаду командира кулеметного взводу. Його професіоналізм були належно оцінені командуванням – на початку листопада 2024 року йому було присвоєно звання лейтенанта. Загинув 11 листопада поблизу села Кучерівка на Сумщині. Під час виконання бойового завдання підрозділ Олександра потрапив під вогонь ворожої диверсійно-розвідувальної групи. Внаслідок атаки на бойовий автомобіль він загинув. До кінця року Олександр мав демобілізуватися. Планував повернутися до своєї роботи майстром лісу, до звичного мирного життя в колі рідних та колег. Війна забрала життя людини, яка була опорою для своєї родини. Без Олександра залишилися мати, дружина та діти, для яких він був люблячим сином, чоловіком і батьком.

У 2000 році став лісником Надслучанського лісництва. З 2010 став майстром лісу цього ж лісництва. Мав двох дітей: донька Анастасія та донька Дарія. До своїх посадових обов’язків відносився відповідально, добросовісно та старанно. Користувався повагою і авторитетом в колективі. Був мобілізований з 14 березня 2022 року. Загинув 5 лютого 2023 року під час обстрілу російськими військами позицій в Красногорівці Покровського району Донецької області.

Розпочав роботу в 1991 році лісівником в Броницькому лісництві. 2010 року переведений на посаду майстра лісу цього ж лісництва. Був мобілізований з перших днів війни. Військову службу ніс у складі 30-тої окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького на посаді водія механізованого взводу. Загинув 9 березня 2022 року під час артилерійського обстрілу у Свєтлодарській Дузі Донецької області.

З листопада 2021 року перебував на посаді єгеря Білокоровицького лісництва. Був мобілізований з перших днів війни. Військову службу ніс у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені Князя Костянтина Острозького на посаді кулеметника. Загинув 17 жовтня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу поблизу Костянтинівки Донецької області.

Розпочав свою працю у листопаді 2004 року на посаді лісника Жужельського лісництва. З грудня 2020 року прийнятий на посаду старшого майстра лісу Небелицького лісництва на Київщині. На початку повномасштабного вторгнення російської федерації один з перших став на захист країни та брав активну участь в боях на Донеччині. Вранці 25 лютого 2022 року звернувся до військомату записатись добровольцем. При виконанні бойового завдання на території Луганської області мав три контузії. Загинув внаслідок артилерійського обстрілу в Білогорівці Луганської області. Працюючи на підприємстві виявив себе як хороший працівник, грамотний спеціаліст, який забезпечував виконання встановлених планів і завдань.

Розпочав свій шлях у лісовому господарстві ще у 1991 році трактористом Биківського лісництва. З честю виконав свій громадянський обов’язок, ставши на захист рідної землі у 2014 році. Був учасником бойових дій антитерористичної операції. З першого дня вторгнення знову став до лав Збройних Сил України. Загинув 1 квітня в результаті попадання артилерійського снаряду в танк поблизу селища Народичі Житомирської області. Працьовитий, чесний, сумлінний та відповідальний. В Биківському лісництві він пропрацював понад 30 років.

Розпочав свій шлях у лісовому господарстві ще у 2003 році. Він був досвідченим верстатником деревообробних верстатів, майстром своєї справи. За роки роботи він здобув повагу колег за професіоналізм та добре ставлення до людей. 10 березня 2022 року був мобілізований на фронт. За півтора року разом з побратимами захищав і пройшов не один населений пункт на Донеччині. Але на жаль, 29 серпня, перебуваючи на Бахмутському напрямку, загинув внаслідок масованого ворожого обстрілу. Він був чудовим сім’янином, люблячим чоловіком і батьком двох синів. Його раптова смерть – непоправна втрата для рідних і близьких. Як розповідають колеги, завжди могли покластися на Бориса – він ніколи не підводив і завжди вчасно виконував свою роботу. Він був відповідальним і дисциплінованим працівником, який не скаржився на втому чи труднощі. У вільний час любив пожартувати та підбадьорити.

Став лісорубом 6 розряду ДП «Баранівське ЛМГ» у 2006 році. З 2014 по 2015 роки Володимир був призваний до лав ЗСУ. Службу він проходив у Закарпатській області. Після ротації повернувся додому та продовжив працювати у лісництві. Працьовитий та відповідальний, щирий та добросовісний – так говорять про нього колеги. В перший день війни він став на захист країни. Проходив військову службу у 95-тій окремій десантно-штурмовій бригаді. Загинув 3 грудня 2022 року у бою за Мар’їнку Покровського району Донецької області.

Після навчання та служби в рядах Збройних Сил України працював на різних посадах: слюсарем, столярем, інспектором з охорони, а з березня 2012 року – майстром лісу. У лавах ЗСУ був старшиною, потім – головним сержантом стрілецького взводу. З травня по вересень 2014 років перебував у зоні АТО. З початку вторгнення, брав участь в боях та визволенні міст на Донецькому напрямку. 7 жовтня 2022 року загинув при участі у боях під час штурмових дій в районі населеного пункту село Зайцеве Донецької області.

14 липня 2022 року під час обстеження лісових масивів, рухаючись по лісовій дорозі Заліського лісництва авто здійснило наїзд на міну, в результаті якого 3 працівники загинули внаслідок завданих травм. 2 вересня 2022 року під час виконання посадових обов’язків рухаючись по лісовій дорозі Радчанського лісництва авто здійснило наїзд на міну, внаслідок вибуху 1 працівник загинув на місці.

2 вересня 2022 року під час виконання посадових обов’язків рухаючись по лісовій дорозі Радчанського лісництва авто здійснило наїзд на міну, внаслідок вибуху 1 працівник загинув на місці.

Після закінчення школи Володимир відслужив строкову службу в армії. Згодом розпочав свою кар’єру у ДП «Радомишльське ЛМГ» як водій автотранспортного цеху. Колеги згадують Володимира як надійного фахівця, який чудово знав кожну лісову дорогу в своєму районі. Часто працював у складних погодних умовах, забезпечував вчасну доставку деревини та інших матеріалів. Володимир також славився своїм умінням підтримувати техніку в ідеальному стані. З початку повномасштабного вторгнення 24 лютого Володимир став на захист країни. Спочатку він служив у місцевій роті охорони як стрілець-водій. 28 березня 2022 року був переведений до 152 окремої механізованої бригади, де він обіймав посаду водія мінометної батареї 1-го єгерського батальйону. 26 серпня 2024 року під час контрнаступу ворожих сил на українські позиції. Володимир отримав тяжкі поранення на кордоні з Сумською областю. Незважаючи на зусилля медиків, 31 серпня серце захисника зупинилося під час операції у шпиталі.

Ще юнаком обрав свою професію. Після закінчення Малинського лісотехнічного коледжу у 2006 році він приєднався до Білокоровицького лісгоспу, де протягом 15 років пройшов великий шлях. Обіймав різні посади, від майстра лісозаготівель і лісоруба до помічника лісничого та маркувальника. Вже у лютому 2023 року став старшим майстром лісу в Радовельському лісництві. У червні цього року він був мобілізований до лав ЗСУ, увійшовши до складу 47-ї окремої механізованої бригади «Магура». Був у складі роти, яка прикривала відхід його побратимів з позицій, яку росіяни «закидували» мінами і FPV-дронами. 14 серпня Олег загинув під час чергового наступу ворожої штурмової групи. Трагедія сталася поблизу села Миколаївка на Донеччині, на одному з найважчих напрямку зараз – Покровському. Як розповідають його друзі, на передовій Олег проявив себе дуже мужньо і допоміг врятувати не одне життя.

Загинув під час виконання бойових завдань на Донеччині. Молодий, повний життя і планів колега – працівник філії «Маневицьке лісове господарство». У лісову галузь потрапив не випадково – тато Івана також працює на підприємстві. А якщо діти ідуть за прикладом батьків, це найкращий комплімент професії. Іван дуже відповідальний. В нього не було дрібничок. Працював за принципом – або робити найкраще, або ніяк. Так і на війні. Бути першим, захистити своїх, зробити все можливе для Перемоги. Якщо потрібно, навіть померти…

Загинув 10 травня 2025 року на Харківщині. Молодший сержант Збройних Сил України. Йому було 32 роки. Микола народився в Маневичах, постійно працював у лісі — був помічником лісничого Розничівського лісництва Колківського надлісництва ДП “Ліси України”. Його добре знали й поважали в колективі: спокійний, чесний, щирий. Ще у 2014 році Микола пішов захищати країну. Коли у 2022 почалося повномасштабне вторгнення, він знову став до зброї. Хоча міг не йти — мав дружину й трьох малих синів. У війську був водієм-електриком у взводі матеріально-технічного забезпечення. Вдома на нього чекали також батьки — Федір Петрович і Наталія Миколаївна, дружина Віта, сини Арсен, Ярослав та Кирил.

Верстатник деревообробних верстатів цеху переробки деревини філії «Соснівське лісове господарство». Героїчно загинув у боях поблизу міста Кремінна Луганської області. Строкову службу проходив на Житомирщині. Демобілізувавшись, влаштувався працювати до ДП «Соснівське лісове господарство». З 05 лютого 2015 року по 12 квітня 2016 року наш Герой захищав Українську землю від російських загарбників у зоні АТО. Дмитро – стрілець аеромобільно-десантної роти – зарекомендував себе з позитивної сторони. Грамотний, працьовитий військовослужбовець, який з честю виконував свої військові обов’язки. Був нагороджений нагрудним знаком «20 років ВДВ України». В 2018 році Дмитро нагороджений почесною відзнакою командувача військ оперативного командування «Захід», а саме нагрудним знаком «Збережемо честь – здобудемо славу». Після повернення додому продовжував працювати у ДП «Соснівське лісове господарство». 2 грудня 2022 року Дмитро призваний до лав Збройних Сил України, де був навідником десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти. Під час військової служби 19 травня 2023 року нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу». 12 липня 2023 року під час виконання бойового завдання його життя обірвалося. Внаслідок вибухової травми Дмитро отримав поранення, несумісні з життям. Дмитрові Гайдуку присвоєно звання «Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).

Верстатник деревообробних верстатів цеху переробки деревини філії «Соснівське лісове господарство». Народився 18 грудня в селі Великі Селища. Навчався у місцевій школі. З дитинства був працьовитим юнаком, хорошим помічником у сім’ї. Освіту здобував у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Соснівський професійний ліцей». З 2018 року 2019 року служив у Збройних Силах України. Згодом став працювати у Соснівському лісовому господарстві. 20 червня 2022 року знову був призваний до лав Збройних Сил України. З іншими побратимами проходив військову підготовку в Англії. Згодом брав участь у бойових діях на перших рубежах. Загинув в зоні бойових дій в Луганській області 2 грудня. Без сина залишилися батьки, без брата – молодші брат та сестра. Герою присвоєно звання «Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади» (посмертно).

Іван Ілюков із селища Соснове на Рівненщині загинув як Герой. У понеділок, 1 серпня, написав дружині, що йде на завдання, а в п’ятницю до рідних уже надійшло трагічне повідомлення. Жив і працював, ніколи ні на що не поскаржившись. На війні всі ситуації долав із честю. Про те, що був поранений, не розповідав взагалі нікому. Пролікувався – і знову на фронт. 2 липня Івану Ілюкову виповнилося 45 років. 21 із них він працював стропальником деревини нижнього складу філії «Соснівське лісове господарство». «Дуже хороша людина – і для родини, і для колег. Щирий такий, добряк, патріот. Залишилася дружина Людмила та доньки – Марія та Ольга. Ми будемо завжди пам’ятати», – ділиться спогадами пані Валентина, колега та друг сім’ї Героя. «Восени буде рік, як Іван мобілізувався. З нижнього складу у нас мобілізовані 6 працівників. Тепер уже 5… Ще один наш колега – вже військовий – товариш Івана Ігор Котелюх – лишився без руки. Втратив під час виконання бойового завдання. Зараз він у госпіталі, чекає протезування, найстрашніше позаду. Коли Іван був у відпустці, ми зустрічалися, розмовляли. Тоді тільки по-секрету він розповів, що мав поранення. Казав, навіть дружині не зізнавався, щоб не переживала. Справжній чоловік. Мужній, простий і сильний. Був одним із найвідповідальніших та найкращих працівників. Назавжди залишиться для нас усіх Героєм. Він таким був у житті, так героїчно і пішов від нас», – пригадує начальник нижнього складу Віктор Гунтік.

Народився 25 жовтня 1970 р., загинув 13 березня 2025 р. Працював майстром лісу Маньківського лісництва Звенигородського надлісництва. У лісовій галузі з 1992 року. Воїн-лісівник стояв на захисті Батьківщини ще у 2014-2015 роках. Під час повномасштабного вторгнення мобілізувався з першого дня, служив у 30-й окремій механізованій бригаді. Помер 13 березня 2025 року внаслідок травм, отриманих під час виконання бойового завдання на Донеччині. Станіслав підірвався на міні під н.п. Оріхово-Василівка Бахмутського району. Пережив клінічну смерть та, на жаль, велика втрата крові й поранення були несумісні з життям. За подвиги, які проявив під час служби (2014-2015 рр. та 2022-2025 рр.), отримав 6 відзнак різного ступеня. У загиблого залишилась дружина та двоє синів.

Максим Майданик – воїн-лісівник з Вінниччини, який загинув за Україну. Він присвятив лісовому господарству 19 років свого життя. До мобілізації працював старшим єгерем Цибулівського лісомисливського лісництва Гайсинського лісового господарства. У лісове господарство прийшов у 2004 році. Територіальну цілісність України Максим захищав ще у 2015-2016 роках, був учасником АТО. Після – повернувся додому і продовжив працювати у лісництві. 1 березня 2023 року знову став на захист країни у лавах Збройних сил України. Максим загинув 10 вересня 2023 року під час ворожого мінометного обстрілу в районі населеного пункту Вербове Пологівського району. За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обовʼязку Указом Президента України Nº166/2024 від 22 березня 2024 року Максима Майданика відзначено орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Загинув 7 квітня 2023 року під час виконання бойових завдань на Херсонському напрямку. До початку повномасштабного вторгнення працював лісничим Володимирівського лісництва, яке у 2022 році було приєднане до ДП «Баштанське лісове господарство». З перших днів вторгнення став на захист нашої країни, а вже 1 березня 2022 року прийняв бій в місті Баштанка. Зустрічав колону окупантів на першому ж блокпості на в’їзді в місто разом зі своїми колегами по лісництву Усом Павлом Андрійовичем та Усом Віталієм Андрійовичем. Колеги завжди памʼятатимуть Олександра як героя, який мужньо протистояв окупантам на Херсонщині та Миколаївщині.

22 травня 2024 року при виконанні бойового завдання у Донецькій області у віці 46 років загинув лісничий Врадіївського лісництва на Миколаївщині Михайло Мироненко. Михайло з родини лісівників. І батько, і матір все життя пропрацювали у лісовій галузі. І сину передали любов до справи. Професію довго не обирав і все своє життя пропрацював у лісництві. Завжди позитивний та енергійний, цілеспрямований і відповідальний – таким назавжди запам’ятають його колеги. У березні 2023 року був мобілізований до лав Збройних сил України. З такою ж відповідальністю та завзяттям Михайло змінив форму лісівника на «піксель» та став на захист України від окупантів. Мінометний обстріл обірвав життя старшого лейтенанта. Батьки залишились без сина, дружина – без чоловіка, троє дітей – без батька.

Працював штабелювальником деревини на лісокомплексі філії «Шепетівське лісове господарство» ДП «Ліси України». За місяць до початку повномасштабного вторгнення, маючи статус обмежено придатного до служби за станом здоровʼя, відчуваючи небезпеку, яка наближалася, за власним бажанням 1 лютого вирішив пройти підготовку у 184 навчальному центрі у Львівській області, для подальшого вступу у лави ЗСУ. Він захищав країну в найгарячіших точках. Брав участь в обороні Херсону, Лиману, звільненні Херсону, обороні Куп’янську, на Бахмутському напрямку. Загинув після бою в результаті отриманих поранень на східній околиці н.п. Костянтинівка Краматорського району Донецької області. Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 2 січня 2024 року Олександра відзначено почесним нагрудним знаком «Золотий хрест». Нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Працював машиністом крана лісокомплексу філії «Шепетівське лісове господарство» ДП «Ліси України». На захист Батьківщини Анатолій став у грудні 2022 року. А в березні, під час бойових дій у районі с. Білогорівка Сіверодонецького району Луганської обл., загинув, отримавши поранення несумісні з життям. Колеги згадують, що чоловік сумлінно виконував свої обов’язки. Був доброзичливим, порядним. Завжди допомагав колегам та рідним.

Працював вальником лісу Шепетівського лісництва філії «Шепетівське лісове господарство» ДП «Ліси України». На захист Батьківщини Дмитро став із перших днів повномасштабного вторгнення. Загинув поблизу н.п. Веселе Бахмутського району Донецької області, отримавши поранення несумісні з життям.

Тракторист Сковородецького лісництва філії “Старокостянтинівське лісове господарство” Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України», мобілізований до ЗСУ 17.02.2023 р., молодший сержант військової частини А-0284. Отримав тяжкі поранення в районі населеного пункту Дружківка Донецької області. Пішов з життя 07.05.2024 р., перебуваючи в Київському військовому госпіталі, від численних поранень, захищаючи волю та незалежність України смертю хоробрих.

Водій автотранспортних засобів на вивезенні лісу автотранспортної дільниці філії “Старокостянтинівське лісове господарство” Державного підприємства «Ліси України». Під час повномасштабного вторгнення рф, 12 липня 2023 року, був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого на посаді старшого стрільця-оператора. Останній рік і три місяці разом із побратимами виконував завдання безпосередньо «на нулі». Їхній підрозділ готували до ротації, але під час чергового виходу на позиції воїни потрапили під щільний ворожий обстріл. Загинув 11 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вільшана Куп’янського району Харківської області.

Пам’ятне насадження висаджене навесні 2019 року в пам’ять про загиблих воїнів та учасників АТО, ООС. Встановлено пам’ятний камінь.

Пам’ятне насадження висаджене навесні 2019 року в пам’ять про загиблих воїнів-лісівників. Встановлено пам’ятний камінь.

Пам’ятне насадження висаджене навесні 2015 року в пам’ять про загиблих воїнів-лісівників. Встановлено пам’ятний камінь.

Пам’ятне насадження висаджене восени 2023 року на честь загиблих воїнів Шепетівського району. Біля кожного висадженого саджанця дуба встановлена пам’ятна табличка з даними загиблого воїна та прапором України.

Працював трактористом Зіньківського лісництва Ярмолинецького надлісництва (раніше філії “Ярмолинецьке лісове господарство”) ДП “Ліси України”. У лісовій галузі з 2014 року. У 2015-2016 рр. проходив військову службу. Учасник бойових дій. З 25.02.2022 року по 18.03.2022 року звільнений від виконання роботи на період військової служби по мобілізації на воєнний час. Загинув в с. Кам’янка Ізюмського району Харківської області під час бою. У загиблого залишилась дружина та троє дітей.

Пам’ятна посадка дерев — 4077 днів стійкості та мужності. Висаджено навесні 2025 року на честь загиблих воїнів — Героїв України. 6250 штук сіянців дуба.

Працював лісником Козачківського лісництва Хмельницького надлісництва (раніше філії “Хмельницьке лісомисливське господарство”) ДП “Ліси України”. Лісівничій справі віддав 23 роки життя. Лісівник уже мав військовий досвід. У 2015-2016 роках брав участь в АТО, тоді з побратимами обороняв Луганщину. У лютому 2023 року знову повернувся на війну – став командиром кулеметного взводу 68-ої окремої єгерської бригади. Спочатку його підрозділ брав участь у важких боях на Вугледарському напрямку, пізніше звільняв села Донеччини та Луганщини. Останні місяці Руслан із побратимами відважно стримував натиск ворога поблизу Покровська. Загинув Руслан 14 серпня 2024 року поблизу міста Покровськ Донецької області.

До повномасштабної війни В’ячеслав працював навальником-штабелювальником деревини та стропальником у Клішківецькому лісопункті Сокирянського надлісництва (раніше філії “Сокирянське лісове господарство”) ДП “Ліси України”. З 27 березня 2014 року по 12 березня 2015 року проходив службу по мобілізації в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України. Місце проходження служби — військова частина В1740 (Донецька область). З початком повномасштабного вторгнення Росії на територію України, з перших днів приєднався до лав Збройних сил України. Життя воїна обірвалося у листопаді 2022 року внаслідок мінометного обстрілу та штурмових дій.

Працював лісорубом Боровеньківського лісництва Сумського надлісництва (раніше філії “Лебединське лісове господарство”) ДП «Ліси України». З лютого 2016 р. до 2019 р. боронив українські землі на сході країни. Після початку повномасштабного вторгнення знову добровільно встав на захист України. Був командиром танку танкового взводу окремої мотопіхотної бригади імені Гетьмана Івана Виговського. Життя лісівника обірвалося 22 вересня 2022 року під час порятунку побратимів в населеному пункті Попасна Донецької області.

Працював верстатником деревообробних верстатів Мринського лісництва Ніжинського надлісництва ДП “Ліси України”. З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр долучився до лав місцевої територіальної оборони. А з 18 січня 2023 року служив у Збройних Силах України, обіймаючи посаду старшого водія артилерійського розрахунку артилерійського взводу артилерійської батареї 2 десантно-штурмового батальйону, військова частина А2582. 7 серпня 2024 року, мужньо боронячи рідну землю, Олександр загинув…

Працював оператором котельні філії «Сумське лісове господарство» ДП «Ліси України». В перший день повномасштабного вторгнення став на захист країни в лавах територіальної оборони Сумщини. В цей же день, 24.02.2022, обороняючи рідне місто Суми, загинув під час артобстрілу кадетського корпусу. В пам’яті колег і близьких залишиться одним з тих героїв, завдяки яким вистояло місто Суми.

Працював майстром лісу Новомутинського лісництва філії “Конотопське лісове господарство” ДП “Ліси України”. Покликання лісівника обрав вслід батьку. Любив ліс і хотів присвятити йому усе своє життя. 17 травня 2023 року він став на захист країни на посаді старшого стрільця – оператора механізованого відділення механізованого взводу механізованого батальйону. 25 серпня 2023 року, захищаючи рідну землю, загинув в бою в районі населеного пункту Керамік Покровського району Донецької області.

Працював верстатником деревообробних верстатів у Корюківському лісовому господарстві, де віддано працював до дня мобілізації. 31 грудня 2021 року Сергій став до лав захисників України. 19 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Курахове Донецької області, він зник безвісти. Його чекали. Вірили. Але доля розпорядилася інакше… У воїна-лісівника залишились дружина Наталія та маленький син Назар.

До початку повномасштабного вторгнення працював верстатником у Гадяцькому лісовому господарстві. З перших днів війни обороняв Гадяччину, потім служив під Черніговом, тримав “фортецю Бахмут”. У боях воїн двічі отримував контузію та, підлікувавшись, знову повернувся воювати. Загинув 29 липня 2023 року під час виконання бойового завдання в результаті ворожого обстрілу в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області. Линника Олександра Анатолійовича відзначено державною нагородою України – орденом “За мужність” ІІІ ступеня, яким його нагороджено Указом Президента України від 20.01.2025 № 55/2025 (посмертно). У воїна залишилися син та дружина.

Тривалий час працював верстатником у пункті переробки деревини філії “Гадяцьке лісове господарство”. Перед мобілізацією до лав ЗСУ працював лісорубом 4 розряду у Вельбівському лісництві цієї ж філії. На захист країни став у липні 2022 року. Військовий служив на різних відтинках фронту, зокрема в Пісках на Донеччині. Тримав оборону на Сумщині та Харківщині. Загинув 9 січня 2024 року у Куп’янському районі під час виїзду на позицію. У воїна залишилися дружина, двоє дітей та мати.

Працював трактористом на лісозаготівельних роботах у Чинадіївському лісництві. Мобілізований 25 червня 2024 року. Зник безвісти 22 вересня 2024 року під час бойового завдання в районі населеного пункту Максимільянівка Покровського району Донецької області. 22 серпня 2025 року визнаний загиблим. На воїна вдома чекали друзі, колеги по роботі та мати Кампов Олена Федорівна.