«Мрію про день, коли настане мир і я зможу щодня бачити як ростуть мої діти», – говорить воїн-лісівник Валентин Калиновський

У сьогоднішній рубриці “Наші в ЗСУ” розповідаємо про воїна-лісівника, який знав роботу у лісі до найменших дрібниць, а тепер розуміється у тонкощах ведення сучасної війни. Керує важкою броньованою технікою, знає як обійти ворожі дрони, і вийти практично з будь-якої пастки, яку приготував ворог. 

Валентин Калиновський – лісівник із великим життєвим і професійним досвідом. Понад двадцять років його шлях пролягав серед лісових кварталів і стежок. Своє життя він присвятив справі, яку не обирають випадково, –  роботі в лісі. Працював майстром лісу у Білокоровицькому надлісництві Сновидовицькому лісництві ДП «Ліси України».

Вдома у Валентина велика родина – дружина, двоє синів і донька. Саме заради них, заради їхнього майбутнього, він у перші дні повномасштабного вторгнення без жодних вагань змінив робочий одяг лісівника на військову форму і приєднався до Збройних сил України. Свою справу в лісі він залишив на старшого сина, який пішов батьковими стежками, продовживши родинну справу.

«Поки я був на полігоні на Рівненщині, саме формувалася легендарна Третя штурмова бригада, – згадує Валентин. – Я пройшов відбір і потрапив у танковий батальйон механіком-водієм. А саме керувати броньованою технікою в бою і стежити, щоб вона завжди була справною».

Одними з найважчих і найзапекліших боїв, у яких йому довелося брати участь, став Бахмутський напрямок.

«Морози були сильні – техніка замерзала, руки німіли, але ми робили неможливе. Шукали слабкі місця ворога, відтискали його, постійно змінювали позиції. Проти нас стояли “вагнерівці” і били з усього, що мали. Тоді ще не було масового використання дронів, і це давало змогу маневрувати», – розповідає Валентин.

Після Бахмута була Авдіївка. Наприкінці 2023 року ворог пішов у масований наступ. Кілька місяців Валентин разом із побратимами стримував сили противника, які сягали  до п’ятнадцяти тисяч російських військових. Наші хлопці знищували ворожі підрозділи, тримали оборону й допомагали з евакуацією пораненим українським бійцям.

З 2024 року і донині Валентин боронить Харківщину.

«У ворога з’явилися дрони на оптоволокні, значно побільшало FPV і це серйозно ускладнило роботу. Тепер усе швидко: виїхали, зробили постріл  і назад в укриття. Беремо з собою рушниці й дорогою відстрілюємо дрони. По-іншому ніяк», – каже він.

Щоб ворог не перехоплював зв’язок, Валентин власноруч встановив у кабіні танка термінал Starlink. Аби той працював безперебійно, Спілка воїнів-лісівників України передала зарядну станцію.

 «Підтримка від підприємства і колег постійна. Сина завжди питають, чи мені щось потрібно. Дзвонять і мені. У нас вдома пічне опалення – дрова надали, лісничий особисто привіз. Діти в 20 градусні морози не мерзнуть», – ділиться Валентин.

Після демобілізації Валентин мріє повернутися до роботи в лісі – пройти знайомими стежками, відчути спокій серед дерев і відновлюватися після війни, а найголовніше побачити усмішку молодшої доньки, яка вже так скучила за татом.