“У найскладніших ситуаціях на фронті я завжди спокійний, бо знаю що мене вкотре виручать колеги-лісівники, яким я неймовірно вдячний”, – говорить воїн-лісівник Юрій Стаднік.

У сьогоднішній рубриці “Наші в ЗСУ” розповідаємо історію, яка показує справжню взаємовиручку лісівників  і про людину, яка пройшла шлях від лісового пожежного та майстра з лісокультурних робіт до сапера й оператора БПЛА, залишаючись вірною своєму покликанню – захищати.

Юрій Стаднік родом з Херсонщини. В мирний час працював в пожежній охороні ДСНС Скадовська. Коли російські війська захопили рідне місто, Юрію довелося залишити дім. Вирвавшись з окупації, він опинився на Київщині, де його підтримали лісівники і дали можливість знову робити те, що він уміє найкраще.

У Білоцерківському надлісництві Юрій став лісовим пожежним. Він уважно стежив за довіреними йому територіями лісових масивів, виявляв потенційні осередки загоряння, брав участь у гасінні пожеж і проводив профілактичну роботу. Завдяки його професіоналізму й відповідальності на довірених йому ділянках не сталося жодної серйозної пожежі.

Оскільки робота лісового пожежного має сезонний характер, Юрій опанував ще одну навичку – працював робітником на лісокультурних роботах IV розряду у Київському розсаднику філії «Лісові репродуктивні ресурси».

Втім, через кілька місяців роботи на новій посаді Юрію прийшла повістка.

“Це не було для мене несподіванкою. Адже війна тривала і я знав, що рано чи пізно час настане. Весною 2024-го року пройшов БЗВП і співбесіду з 110-ю бригадою ТРО. Зараз це вже 260-та окрема бригада територіальної оборони «Хортиця». Враховуючи мій досвід, мене прийняли на посаду сапера-водія відправивши спочатку на бригадні навчання”, – розповідає Юрій Стаднік.

Перші місця служби воїна-лісівника – Сумщина та Харківщина. Юрій прокладав шлях для піхоти та інших підрозділів, які працюють на передовій – знешкоджував боєприпаси, чистив дороги від вибухонебезпечних предметів. І, водночас, ускладнював роботу ворожим підрозділам – ставив з побратимами мінні загородження. Згодом роботу сапера поєднав з посадою оператора БПЛА.

“У той час якщо ти не на першій лінії, то можна у відносній безпеці було все зробити. Зараз ситуація зовсім інша. Ми працюємо по лінії фронту на межі Запорізької та Дніпропетровської областей. Як тільки ми сюди приїхали – перед нами був величезний шмат роботи. Кожну нову позицію треба було захистити мінними огородженнями, організувати безпечну евакуацію поранених військових та цивільних і все це відбувалось під ворожими обстрілами та дією ударних FPV дронів на оптоволокні”, – згадує Юрій.

А нещодавно ворог вже відкрито намагався штурмувати позицію батальйону Юрія. На щастя, власними силами ворога вдалося відбити. 

За словами військового, така робота була б неможливою без підтримки волонтерів, колег та турботи ДП “Ліси України”. 

“Мені постійно дзвонять з філії, питають чи щось потрібно. Забезпечили нас детекторами дронів “Чуйка”, системами РЕБ. Дуже допомагає Спілка воїнів-лісівників України . Володимир Ковальчук привіз нам металодетектор для нашої роботи, квадрокоптери Mavic, як для розвідки так і для скидів. Маючи таку підтримку, я спокійний і знаю, що мене не залишать у складних ситуаціях”.

Юрій поки далеких планів на майбутнє не будує. Каже, важко передбачити, що буде далі. Хоча звичайно мріє повернутись до мирного життя без війни, на свою улюблену роботу до колег, які допомогли йому стати на ноги після виїзду з окупації. Але передусім Юрій мріє про зустріч із донькою. У перші дні повномасштабного вторгнення вона евакуювалася за кордон, і відтоді минуло вже чотири роки, відколи він бачив її востаннє.